Його ім'я носить наша школа

У світання і вечоріння,
Коли радощі, коли біль.
Пам’ятаймо своє коріння,
Пам’ятаймо, хто ми й відкіль.


Село Кам’янобрід, що на південно-східній окраїні Яворівщини, таке ж, як і сотні українських поселень. Тут люди займаються вирощуванням зернових і овочевих культур, у власних господарствах тримають худобу. А наявність залізничної колії з кількахвилинною зупинкою пасажирських потягів дає змогу сільчанам підтримувати зв'язок з обласним центром, доїжджати на роботу до Львова… І було б це село таким, як і сотні інших наших сіл, занурених у проблеми та клопоти, сірих і не відомих у світі, якби не видатна постать художника Петра Андрусіва. Бо саме у Кам’яноброді народився майбутній мистець і саме сюди, до рідних місць, повернулася слава про нього, та, на жаль, після його смерті. Життя розкидало вихідців із села Кам’яноброду у різні країни і за її межі. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишалися і залишаються з ним. За покликом долі, уневолено загубився в людському морі і віднайшов себе в українській духовності, якій був вірний до останнього подиху, і Петро Андрусів із Кам’яноброду. З яких стежинок, доріг, океанських просторів творчого життя починалось життя видатного художника?..

 

 

 Рідний дім, рідна батьківська хата… Тут ми народилися, тут вперше побачили світ, зробили перші кроки, звідти вийшли у новий, незвіданий світ. Рідний край! Дорогий серцю батьків і прадідів наших. Оспівані в народних піснях безмежні степи, зелені ліси й доли, високі блакитні небеса… Хіба є щось на світі краще і дорожче за малу батьківщину?

 

Петро Андрусів народився 2 липня 1906 року у с. Кам’яноброді, колишнього Городоцького повіту (зараз Яворівський район). Колись малий Петро малював, та зосереджено відсторонювався від усіх і поринав у свій уособлений світ. Мабуть, йому вчувався тупіт коней, які у вихорі несли княжих воїв до старовинного Городка. Брязкіт шабель, які змітали польську навалу, і кривава січа, що принесли перемогу українським козакам у 1655 році на полі битви між Кам’янобродом і Городком. Особисто він сам бачив, як літом у 1914 році через село, від Городка на Янів, спішно на конях скакали австрійські вояки. У 1915 році маленький Петрик у вихорі Першої світової війни відстав від батьків в дорозі, його підібрали вояки з Кубанського козачого полку. Разом з ними під час відступу царської армії, він потрапляє до Москви, а потім до Рязані. Там, у 1918 році його зустріли польські офіцери, які виїжджали до щойно проголошеної незалежної Польщі. Офіцери вивезли малого Петра з собою до Варшави і прилаштували на навчання в бурсу, якою опікувався американський комітет допомоги жертвам війни, очолюваний майбутнім президентом США Гербертом Гувером. Освіту Петро здобував у ремісничій школі, Варшавській гімназії. У 1927 році він належав до групи 27 студентів, яких з-поміж двох соток кандидатів прийнято до Варшавської Академії мистецтв… Навчання в академії талановитого митця фінансово підтримував митрополит Андрей Шептицький. Після закінчення академічних студій Андрусів пройшов ще курси, які потрібно для викладання у державних школах, і став працювати викладачем у Варшавській архітектурній школі, плідно займатися малярством та графікою. Ще під час студій він отримував різні нагороди, а в 1937 році отримав студійну поїздку до Парижу. У студентські роки П. Андрусів навів контакт з Львівськими видавництвами дитячих книжок та шкільних підручників і став одним з наших чільних ілюстраторів.

 

Одружився у 1939 році з концертною співачкою Наталією Сімеон, родом з Коломиї. Друга Світова війна застала митця у Варшаві. Під час бомбардувань міста загинув весь його мистецький доробок. У 1944 році художника було вивезено до Німеччини. Після закінчення війни він опинився у Майнц -Кастелі над Рейном, звідки у 1947 році виїхав з дружиною Наталею - професійною співачкою та блискучою спортсменкою-тенісисткою, до США і замешкав у Філадельфії… Він уміє малювати і краєвид, і портрет, і багатофігурну композицію, дати архітектурне устаткування краєвиду тощо. Одним словом , він уміє оформлювати естетично і в українському дусі своє оточення, а при тому він - один з рідкісних митців, які культивують історичне малярство… Також працював некваліфікованим робітником на заводах і тільки у 1956 році отримав посаду за фахом ілюстратора в архітектурному бюро при мерії Філадельфії. П. Андрусів був одним із засновників та багаторічним головою Об’єднання митців українців в Америці, часопису «Нотатки з мистецтва», проводив велику громадську та педагогічну роботу. Для українських церков в Америці він створював багато настінних розписів, мозаїк і вітражів, писав ікони. Величезне панорамне полотно «Хрещення України - Руси», історичні картини «З’їзд князів», «Французькі посли у князя Ярослава Мудрого», «Сватання Анни-Ярославни», «Бій князя Ігоря з половцями», «Княжа пристань у Києві» відтворюють побут, манери, одяг і психологію давніх русинів. Винятково високохудожніми є монументальні картини «Богдан Хмельницький», «Зустріч гетьмана Івана Мазепи з Костем Гордієнком», «Бій під Конотопом» та інші. Полотна П. Андрусіва «населені» численними персонажами, які занурені в історичну епоху через детально виписані реалії часу. Не обминав митець фольклорно-міфологічні сюжети.

 

Чотири картини «Сватання Анни Ярославни», «Княжа пристань у Києві», «З’їзд князів» і «Французькі посли у Ярослава Мудрого» - це, безсумнівно, найкращі композиції з того часу. Але на перше місце треба поставити «Княжу пристань у Києві» з уваги на велику різноманітність людських фігур, живого і згармонізованого золотавим світлом колориту, прецизії деталей і поєднання людської теми з краєвидом. Фрагмент старовинного міста Києва митець малював на підставі давніх описів і мап. Андрусів є передусім малярем людини, і це неабияке признання, бо таких малярів, що так добре володіють рисунком людини, сьогодні мало. Небо і хмари не є його спеціальністю, він їх малює узагальнено і злегка імпресіонічно, як компонент до головної теми образу. «Французькі посли у князя Ярослава Мудрого» майже дорівнюють «Княжій пристані у Києві», особливо вдало розміщена людська юрба серед багатої архітектури палати. Обидві згадані картини відзначаються живим поліхроматичним колоритом, а «З’їзд князів» витриманий у монохромній жовто-охрово-червоній тонації, що підкреслює настрій поваги зображення події. «Сватання Анни Ярославни» є вже виразно класичного типу, нагадує барокову або ренесансову картину з модерним ясним колоритом. Кожна така композиція обіймає кількадесят людських фігур, укладених у групи різної акції на тлі архітектури або краєвиду. Митець прагне не тільки до естетичної розв’язки, але й до правди моменту. Оскільки у баталісних картинах він майстерно відтворює рух і замішання битви, то при інших нагодах, як от у княжих палатах, його персонажі поводяться з великою гідністю. З матеріального боку він підкреслює багатство архітектури і костюмів, яке відповідає західно-європейським зразкам.


«Бій під Конотопом» має типові прикмети історичних полотен П. Андрусіва. Колорит, багатогранність фігур, майже фотографічний реалізм, правдиво відтворюють події битви. При кінці сімдесятих років Андрусів почав працювати над найбільшою своєю картиною «Хрещення України - Руси» (1981 р.), яку замовив собі митрополит Йосип Шмондюк для знаменної дати тисячоліття хрещення України. Митець виконав рисунковий проект і побільшив його на великому полотні розміром три на шість метрів. Цю картину, яку треба вважати короною його творчості, малював три роки і скінчив восени 1981 року. Композиція картини побудована на схемі заповнення людськими фігурами образу, подібно як «Бій Ігоря з половцями» або «Княжа пристань у Києві». Але людських постатей більше, як у попередніх картинах. Андрусів завжди любив малювати людську юрбу, і тут була нагода створити юрбу найчисленнішу, найбагатшу людськими типажами. Більше як сто осіб укладено в групи різної акції у вдало розв’язаній перспективі.

 

 

Багато цікавого про митця, його публіцистичну діяльність розповідає Григор Лужницький і співвидавець п. Наталя Семіон-Андрусів – дружина художника у виданні «Петро Андрусів. Мистецтво-найміцніша зброя». (Нью-Йорк-Париж-Торонто, НТШ, 1987). «Життя Петра Андрусева було дуже цікаве,- напише згодом п. Наталя,- але важке. І хоч цьому спольщеному студентові стелилася фантастична кар’єра серед чужинців, але як видно з його життя, він її свідомо обминув, щоб працювати серед свого народу і для свого народу. Може не всі його мистецькі задуми здійснились, але його чудові картини, його педагогічна і громадська праця чимало причинилась до збільшення багатства української духовности, зокрема останнім кадром його мистецької творчости, монументальною картиною «Хрещення України-Руси». Він був засновником і першим головою Союзу Українців в Америці «Самопоміч» , яка сьогодні розрослась до могутньої банкової організації… Митець мав ще один хист. Як писала відома в діаспорі громадська діячка Іванна Савицька: «Господь наділив Петра Андрусіва ще одним цінним талантом - мистецтвом слова. Його статті на мистецькі теми, доповіді, кожночасне відкриття виставок - це були літературні шедеври, яких хотілося слухати, не пропустивши ні слова…» З його листів до друзів, знайомих, відомих громадських діячів завжди віяло теплом і бринів смуток –прагнення знову побачити післявоєнну Україну, рідні місця, зустрітись з друзями дитинства. Завжди тужив за Україною, за рідним голубим небом, зеленими полями, рахманним Цунівським лісом та чистоплинною річкою Верещицею. Останнім місцем проживання Петра Андрусіва було містечко Рівергед на острові Лонг Айленд, штат Нью-Йорк, де і знайшов спочинок 29 грудня 1981 року. Вперше про свого земляка Яворівщина почула на початку дев’яностих років, коли Україна здобула незалежність. Особливо вразив його непересічний талант живописця – монументаліста. Картини, написані П. Андрусівим, захоплювали своєю величністю, довершеністю та історичною значимістю. А згодом на Яворівщину прибув голова Товариства шанувальників творчості П. Андрусіва з Нью-Йорка п. Осип Цікало. Будучи знайомим з видатним маляром, графіком та великим патріотом України Петром Андрусівим, п. Осип Цікало взяв на себе завдання увіковічнити його мистецьку працю (історичні батальні полотна, картини з життя українського народу, графіка тощо), донести до українців патріотичний зміст творчої спадщини великого мистця, який у своїх полотнах змальовував могутність України, підкреслював велич українського народу.

 

З допомогою вдови П. Андрусіва п. Наталії Андрусів та за погодженням спонсорства управи Наукового товариства ім.. Т. Шевченка (НТШ) почалася праця по зведенню пам’ятника Петрові Андрусіву в Україні, в селі Кам’яноброді, де він народився. Це відбулося 3 листопада 1996 року. Організовано велике свято з нагоди відкриття пам’ятника, на якому були присутні жителі села Кам’яноброду та навколишніх сіл, керівники Яворівського району, священики, відомі митці та науковці м. Львова. Серед них - Анатолій Галян (нині покійний)- скульптор, автор пам’ятника, Володимир Липовий –митець, Роман Лубківський –поет, лауреат Шевченківської премії, Дмитро Кравчич (нині покійний) –професор, скульптор, Василь Откович –тоді директор Львівського Національного музею, лауреат Шевченківської премії, мистецтвознавець, Роман Яців та Василь Глинчак-мистецтвознавці, Юрій Суховій - директор мистецького об’єднання «Творчість», п. Люба Ріпак, Володимир Дончак – викладачі Національного університету «Львівська політехніка», Степан Ріпак, Михайло Дацюк та багато інших творчих особистостей та інтелігенції.

 


Щоб допомогти у здійсненні планів п. Осипа Цікала, у 1995 році у Львові поціновувачі творчості Петра Андрусіва утворили Товариство шанувальників творчості Петра Андрусіва. До управи Товариства належать такі особи, як пані Люба Ріпак, Володимир Дончак, Назарій Ріпа - викладачі Національного університету «Львівська політехніка», Юрій Суховій - директор об’єднання «Творчість», Степан Ріпак, Михайло Дацюк та інші. Відповідно до Постанови кабінету Міністрів №960 від 01. 09. 1997 року «Про присвоєння Кам'янобрідській середній школі Яворівського району імені Петра Андрусіва» та наказу РАЙВО №148 від 02.10.1997 року Кам’янобрідську середн школу перейменовано на середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів імені Петра Андрусіва с. Кам’янобрід. З ініціативи п. Осипа Цікала і п. Наталії Андрусів у 1997 році в с. Кам’яноброді для талановитих дітей відкрито мистецьку студію фундації Петра та Наталії Андрусівих філію Новояворівської школи мистецтв. 26 травня 2002 року відбувся перший випуск 16 учнів мистецької школи. На сьогодні вже три випуски учнів одержали дипломи про закінчення мистецької студії. Ці дипломи відкривають їм шлях до вищих навчальних закладів. Зокрема, 4 студійці закінчили львівський коледж ужитково-прикладного мистецтва ім. І. Труша і здобули ступінь бакалавра мистецьких наук.



 
 
 
 
 
 
 



 

Організовано виставки мистецьких творів учнів Новояворівської та Кам’янобрідської студії мистецтв фундації Петра та Наталії Андрусівих «Стежина Андрусіва - 1» (листопад 2001 року) у приміщенні музею Олекси Новаківського, «Стежина Андрусіва - 2»(березень-травень 2006 року) у Львівському національному музеї ім. Андрея Шептицького, «Стежина Андрусіва -3» (червень 2010 року) у Львівському музеї ім. Олени Кульчицької. Крім вищевказаних справ , починаючи з 1995 року, п. Осип Цікало спонсорував капітальний ремонт актової зали Кам’янобрідської школи, відкрито комп’ютерний клас, завезено комп’ютери, обладнання, столи. Відповідно відкрито комп’ютерний клас в школі №2 м. Городка Львівської області. У 2003 році в Городку відкрито Малу Академію Мистецтв імені Петра Андрусіва. 30 серпня 2006 року встановлено меморіальну дошку П. Андрусіву з нагоди його 100-річчя на стіні будинку Малої Академії мистецтв.ім. Петра Андрусіва у м. Городку.

 
 
 



 



Переважно до дня народження художника п. Осипом Цікалом були спонсоровані випуски календарів із зображенням картин мистця. Багато інших добрих справ зроблено меценатом п.Осипом Цікалом для школи ім. П. Андрусіва, для мистецьких студій (куплено навчально-методичну та художню літературу, словники; спонсоровано виготовлення та друк англо-українського електротехнічного словника для Національного університету «Львівська політехніка»; спонсоровано кошти на виготовлення малої та великої кованих брам для навчального закладу с. Кам’яноброду; встановлено паркан, дубові двері; куплено мультимедійний центр та екран для презентацій та кращого висвітлення навчальних програм для учнів СЗШ І-ІІІ ст. ім. П. Андрусіва с. Камянобрід ; переведено кошти для потреб школи ; виготовлено афіші та буклети та ін.). Пан Цікало зібрав серед діаспори 7 (сім ) картин Петра Андрусіва і привіз до України. Картини були передані до Львівського Національного музею ім. Андрея Шептицького.




 
 



 

Творча спадщина Петра Андрусіва є могутнім засобом підвищення культурно-мистецького рівня нашого народу, починаючи допомогою селянським дітям. Тому Товариство постійно генерує ідеї щодо пропагування творчого генія Петра Андрусіва і разом з меценатом п. Цікалом (США) та посадовими особами Львівщини неустанно втілює їх у дійсність. Мандрівка до рідних батьківських стежинок п. Осипа Цікала (а він теж народився в Кам’яноброді!) - це не мода і не забаганка, а людська потреба, яка освячується духовними витоками, громадянським обов’язком. Шаною любові, мудрості перейняті його роки. Є що згадати, про що розповісти. Тільки ніколи п. Осип не хизується тим, що зробив. Він лише тішиться досягненнями, успіхами інших. І тихо, непомітно творить добро для рідного села Кам’яноброду, для України. Хто зна, чи так поширено знали б в Україні , в рідному с. Кам’яноброді про видатного митця, якби не п. Осип, що взяв на себе відповідальність увіковічнити працю П. Андрусіва, донести до людей зміст його творчої спадщини. П. Осип відгукується на високе, благородне, величне. Високе –відгук величі душі! Коли він бачить малярські роботи студійців, то розуміє: жити мистецтву! У студії викладачі вчать не просто малювати, а спрямовують учнів не покидати казкове світосприйняття, натуральну дитячість… На даний час викладачем у художній студії працює Василів Роксолана, випускниця художньої школи та Львівського коледжу ужитково-прикладного мистецтва ім. І. Труша. Усі добрі справи п. Осипа Цікала записані у книзі, яка ведеться у навчальному закладі. Увесь учительський та учнівський колективи, батьки розуміють, що саме йому можуть завдячувати за багато матеріальних речей, але ще з великою повагою у серці дякують п. Осипу за прості речі: інтелігентність, мудрість, скромність, любов до маленької батьківщини… Ця людина незвичайна, вона завжди складає звіт перед самим собою, найвимогливіший, найретельніший аудит власної душі, а заразом і пережитого, і зробленого. У сім’ї, де народився п. Осип в листопаді 1931 року, багато уваги приділялося патріотичному вихованню та освіті.